Ми чуємо тобі, Кобзарю, крізь століття!

“Шевченкове слово у серці моєму

Воно життєдайна джерельна вода”

(Зал святково прибраний. У центрі на журнальному столику стоїть “Кобзар” на вишитому рушнику.)

І провідний. Тарас Шевченко. З цим ім'ям сьогодні на планеті ідентифікується Україна та українці. І хто б ти не був, де б не живий, той, хто перечитає "Кобзаря", не зможе уявити своєї долі без Шевченка. 

ІІ провідний. Той, хто крізь алмазну грань Кобзаревого слова гляне у світ, той уже ніколи не спиниться у дорозі до ідеалу – істинного братства між людьми та народами. Шевченко належить до найулюбленіших поетів світу – від Біловежі до Гімалаїв, від Сицилії до Японії.  

I провідний. Як досяг, чим завоював цю славу найбезправніший солдат Російської імперії — найжахливішої в'язниці народів, яку тільки знала історія? СЛОВОМ!

ІІ провідний. Пізнавати Шевченка - це пізнавати історію, доходити до найостаннішого кола українського пекла, опускатися в огідні ями національного розбрату, малоросійського плебейства, всього того, що доводиться викорчовувати і випалювати словом Шевченка.  

I провідний. Пізнавати Шевченка - це мучитися, страждати від того, що нашу предковісну землю врятували від спокою сусіди-нероби. Пізнавати Шевченка - це мучитися думкою, що міг би дати такий талантливий і працьовитий народ, якби був від запровадження кириличного листа самостійним.

ІІ провідний. Пізнавати Шевченка - це працювати до сьомого поту й наближатися до торжества добра над злом, очиститися духовно та морально.

ІІ   провідний. Шевченкове свято – то кришталево чисте свічадо. 201 рік минув від того дня, коли українка-кріпачка дала світові генія, але він не віддаляється, а наближається. Тож слухаймо Шевченкове слово! 

(Заходити жінка, одягнена у селянський одяг, несе запалену свічку, ставити її на столик біля портрета Т.Г. Шевченка. До неї підходить хлопчик).

Мальчик. Матусю, а правда що небо на залізних столбах тримається?

Матері. Так, синку, правда.

(Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає “Колискову”)

Мальчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це коли людина світ приходити, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачивши.

Мальчик: Бачив, матусю, бачив... Матусю, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Матері. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любити людей, ясно і світло це далеко видно.

Мальчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Матері. Намагайся мій хлопчику. (Гладити його по голові).

Читець. Багато років минуло з того часу

Праправнуки вивчають «Заповіт»

У Каневі вклоняється Тарасу

Не тільки Україна – цілий світ.

Ми чуємо тобі Кобзарю

Крізь століття

І голос Твій нам душу окриля

Встає в новій красі забувши лихоліття

Твоя, Тарасе, звільнена земля

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо

Ми чуємо тобі, Кобзарю,

Крізь століття

Тобі своїм сучасником звемо.

Голос читця. 

З високих круч

Де синь небес прозорий

Вливається у Дніпровські водограї,-

На бурю схожий

Гнівний та суворий

Стоїть Тарас і дивуватись на нас.

За землю та волю

У ратному двобої

Ти з нами йшов кайдани рвати з людей,

Благословлявши, Кобзарю, наше зброю –

Єси безсмертний, гордий Прометей!

Звучить пісня “_________________________________________________________”.

І ведучий. Є дні, що минають і непомітно і зникають без сліду. Нічого не залишають по собі, нічого не знаменують собою. Але є день, що ніколи не минає, що завжди з нами. Бо він увібрав у себе безсмертне дихання душі. Бо він такий великий і незбагненний як життєдайний дощ, як весняний вітер, як щедре сонце.

Україна у долі своїй має такий день – 9 березня.

З минулого віку і до наших часу, і далі - в майбутнє, у нові віки. День який явив світові Шевченка – великого сина великого народу.

Читець.

Коли міняли честь неначе крам,

А правду – совість кидали за грати, -

В серцях людей Ви спорудили храм,

Якому там повік-віків стояти.

Коли брехня сідала на престол,

Мовчало все від заходу до сходу, -

Ви осінили праведним хрестом

Безсмертне слово рідного народу.

Вогонь запалений Тарасом,

У нашім серці не погас –

Він став над простором і часом

Він будить нас, він кличе нас!

Ведучий. Уже для багатьох поколінь українців і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике і вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. 

Читець.  Шевченко говорить

На вас я кинув свого слова тінь - 

На вас і сотню ваших поколінь!

Я вас навчив, де ваші шлях і ціль,

Сказав, що людства ви не ржа – а сіль.

Я мовив вам, що вічна боротьба

Це – ваші доля, завдання й судьба.

Я дав вам шал завзяття, блиск зіниць,

Дав вашим воїнам відвагу й міць.

В душі вщепив ненависть і любов,

Розбурхав в жилах кров.

Зітріть із душ до братовбивства гін,

За це ж вам Божий суд і мій проклін!

Вам спис і меч і ніж мій

Ви викуйте новітню зброю з них!

Сил не щадіть! Вперед все йдіть!

З моїм йдіть Словом у крутіж століть!

ІІ ведучий. З безмежного болю і з неосяжної любові народжені його слова.

18 квітня 1840 року в Петербурзі з’являється друком перша збірка поета під назвою “Кобзар”. Попри цензуру і викреслення в “Катерині”, вірші “До Основ’яненка” та поемі “Тарасова ніч”, це була велика духовна перемога поета над мовчанням, яке немилосердною перемогою стояло на шляху до творчого самоздійснення. Шевченко створив книгу - духовного войовника, якому довірив боротьбу за людські душі, що заціпеніли в бездіяльній самотності.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду.

А ще, може, й славу...

І ведучий. Слово, яке лише плаче, в скорботі й зажурі колише спогади, а не окрилює дух, не наповнює людину і націю енергією самоздійснення, - для поета мертве.

Шевченкове слово відтворює історичну подію, факт. такими естетичними засобами, щоб спочатку зруйнувати стереотипи їхнього сприйняття, а потім цю подію чи факт подати в новій інтерпретації.

ІІ ведучий. Шевченко славить провідників свого народу за їхню жертовність, мудрість і силу духу, за віру в незалежну Україну і водночас дорікає за розбрат і невиправдані компроміси, за поразки, які призвели до національного безсилля, політичної пасивності.

Гетьмани, гетьмани, якби то ви встали,

Встали, подивились на той Чигирин,

Що ви будували, де ви панували!

Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали

Козацької слави убогих руїн.

І ведучий. Поет ридає, згадуючи “діла незабутні дідів наших”. Це “тяжкі діла”, бо проливали вони кров свою, свого народу “за Москву і Варшаву” і передали синам “свої кайдани, свою славу!”

ІІ ведучий. Велика любов покладає великі обов’язки і дає великі права. І той, у кого тяжкі муки душі зродили слова палкої любові до своєї багатостраждальної вітчизни, той мав право говорити їй і найгіркіші слова болю, гніву і сорому. Адже одна тільки любов, одні лиш слова любові – не були б правдою і до правди не запровадили б. А він був покликаний сказати “святую правду на землі ”, те нове слово, той “новий голос ”, про який він молив “святую праведную матір”:

Пошли мені святеє слово,

Святої правди голос новий!

І слово розумом святим

І оживи і просвіти!

І ведучий. Це огненне слово Шевченко явив з України і воно було водночас: словом любові до України, словом ненависті до її ворогів, словом нетерпимості і гніву супроти “злозачатих”, негідних синів самої України.

Це велике триєдине слово Шевченка в Україні “святилось”, жило і множилось у серці народу, воно множилось і розросталось у словах спадкоємців Шевченкового духу – Івана Франка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської і ще багатьох, багатьох...

Читець.

Поет живе. Ми слухаєм його:

Ми чуєм заповіт його священний –

Учитися, кохати край стражденний,

І не цуратись рідного, свого:

І всі ми, скільки є, в душі своїй

Клялись тих дум не зраджувати зроду.

І справдимо ми заповіт святий, -

Поет живе в серцях свого народу!..

(В.Самійленко)

ІІ ведучий. Українські та російські діячі мистецтва і літератури - Євген Гребінка, Аполлон Мокрицький, Василь Григорович, Василь Жуковський та художники Карл Брюллов, О. Венеціанов - викупили Тараса з неволі і дали можливість талановитому юнакові вчитися в Академії мистецтв. Це сталося 25 квітня 1838 року.

I ведучий. Спливав третій рік, осяяний сонцем свободи — один з найщасливіших у Тарасовому житті. Як художник, він нагоро­джений двома срібними медалями Академії мистецтв. Впе­рше прийшла до нього слава і як поета: тут, у Петербурзі, явився світові найперший "Кобзар". Але разом із третім спливав і одинадцятий рік вимушеної розлуки з Україною. А вона, змучена, розтерзана, боліла йому і вдень, і вночі.

На самоті й поміж людей

Щомиті чую рідну землю,

Не все, що грішне і святе,

Довірив я перу і пензлю.

IІ ведучий."Навіть у майстерні Карла Брюллова займався компонуванням малоросійських віршів, які перегодом таким тяжким тя­гарем упали на мою убогу душу... Я задумувався і плекав у своєму серці свого сліпця-кобзаря і своїх обагрених кров'ю гайдамаків," - писав пізніше поет.

Читець читає уривок з поеми Т. Шевченка "Гайдамаки" (вступ від слів: "...один собі у моїй хатині заспіваю, заридаю, як мала дитина..." до слів "...я не одинокий, є з ким вік дожить...") під звучання у записі пісні "Бандуристе, орле сизий...".

I ведучий. Тарас Шевченко — вартовий пам'яті народної. Традицію патріотичного ставлення до пам'яті національної історії ми ве­демо від Тараса. Поет бачив у кріпацтві не тільки соціальну неволю, а й національну, у втраті історичної пам'яті бачив причину єдину — втрату національної ідеї. Євген Маланюк писав: "В історичній галереї видатних українців, коли шука­ємо в ній повноти і довершеності "Української Людини", надто рідко знайдемо таку повну і довершену національну особистість, як Шевченко."

ІІ ведучий. Слова "апостол" і "пророк" стосовно Шевченка позбавлені будь-якої умовності - він і справді є і Апостолом, і Проро­ком української нації у біблійному розумінні цих слів. І з'явився як посланець Божий у період найбільшого занепаду національного життя. Коли нація не змогла на той час вису­нути Воїна-організатора силового захисту, вона потребувала для свого порятунку відродження Духу. І з'явився Шевчен­ко, слово якого було наділене величезною енергетичною си­лою, здатною відродити Дух нації. Читець читає вірш "Мені однаково...".

Голос Шевченка з-за сцени (на сцені висвічується прожекторами збі­льшена репродукція автопортрета 1847 p.). Одночасно звучить мелодія пісні "Лічу в неволі...".

З огненних слів меча не викую,

Каратися довіку мушу...

А може б, попід тин - калікою,

Щоб назавжди забути муштру?

Чи, може, ради світу білого

Тобі страждання, Боже, треба?

То дай орла осатанілого

На мученицькі мої ребра,

Нехай довбе, я не покаюсь,

Якщо і серце буде жерти,

Скажи лишень, коли впокоюся,

Чи час не відречеться жертви?

Та ні! Не відречеться, вірую!

Хоч як нестерпно буде ждати,

Але повернуться із вирію

Додому думи-лебедята.

Земля посивіє від гроз, але

Устане сонце правди знову...

Та тільки ж де ти, де, апостоле

Мого розіп'ятого слова?...

І ведучий. Важким докором лягають на душу Тарасові слова, якими він гнівно картав тих, хто був позбавлений національної пам'яті, політичного самоусвідомлення, і тих, що вірили і, на сором, вірять в офіційну версію про те, що був єдиний російський народ, а українці та білоруси - це ті ж росіяни,тільки зіпсуті польським впливом:

Кажуть, бачиш, що все то те

Таки й було наше,

Що вони тілько наймали

Татарам на пашу –

Та полякам...

                 

ІІ ведучий. Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те чим живуть. У чому черпають сили і надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній:

Свою Україну любіть,

Любіть її... Во время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

І ведучий. Хай же й сьогодні, в такі важкі часи для нашої української держави, обпікає промерзлі наші душі огнем словесним Шевченко, хай воскресає він, пророк народу нашого, повсякчасно у наших благородних помислах і державних ділах. Бо ж ради усіх нас, і мертвих, і живих, і ненароджених земляків його і в Україні і не в Україні, він благав у Господа:

Читець.

Ридаю,

Молю ридаючи, пошли,

Подай душі убогій силу,

Щоб огненно заговорила,

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило.

І на Україні понеслось,

І на Україні святилось,

Те слово, Божеє кадило,

Кадило істини. Амінь.

II ведучий.Народе мій! Не вічні й зимні ночі.

В світанок вір! Під снігом вже бринить

Козацьке джерело... Нехай хлюпоче! –

З глибоких надр пробилось крізь граніт.

І ведучий.Безсмертний рід наш, браття-українці,

Могутній - із козацького коша.

І хоч дірки від куль є в нашій стінці,

Не прагне помсти праведна душа.

IІ ведучий.Нащадок хліборобів й мудрих зодчих,

Колись же міг півсвіту годувать.

Змети з його дороги всіх охочих

Рясні лани ізнов пограбувать

Напасників, творців голодомору,

Отих, хто волю голодом вбивав,

В колгоспнім золотім пшеничнім морі.

І ведучий. Хто спину розігнути не давав,

З трибун кричав, що ми найбагатіші

(Голодний - колосочка не зірви!),

О, нас в своєму полі найвільнішім

Учили навіть сіяти з Москви!

II провідний . Не про таку сім'ю Шевченко мріяв,

Оспівував жадану і святу.

З кобзарських віщих дум вона зоріє

У вічному колоссі, у цвіту.

І ведучий . Народ мій! Великий український,

Ти пута знявши з козацького коня.

Вже – з волею – і хліб святий, і сіль ця,

Тож зміцнюй, бережи її щодня.

ІІ провідний. Козацький роді - славний, а не низчий,

Не впади в мережі хибних зваб

Й не висохнути святі твої криниці...

Без волі ж ти на власному полі — раб!

І ведучий . Народ мій, великий український,

Яка б солодка не була брехня,

Не вір брехні, що воля - тільки тінь це

Козацького минулого вже дня.

ІІ провідний. Будь пильним, мій довірливий народ!

Не раз уже потрапляв у ловушку ти.

Підняти прапор ще не свобода.

Будь мудрим! Вір, що дійдемо до мети.